Сьогодні - День Незалежності України
День Незале́жності Украї́ни — державне свято України, що відзначається щорічно 24 серпня (від 1992) з нагоди ухвалення 1991 Верховною Радою України (ВРУ) Акту проголошення незалежності України. Незалежність є політичною та юридичною ознакою держави; полягає в праві держави на власний розсуд розв’язувати внутрішні й зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави; у зовнішніх відносинах — це суб’єктність міжнародного права; обов’язковий складник державного суверенітету; у внутрішніх відносинах — фактична реалізація принципу поділу влади.
Історична довідка
Історія свята почалася від 16.07.1990, коли Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України», у якій зазначалось: «Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України». 18.06.1991 було внесено відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю УРСР (у перелік святкових днів додано 16 липня — День Незалежності України).
Уперше державне свято з такою назвою відзначалося 16.07.1991 — у річницю ухвалення 1990 Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України.
20.02.1992 Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України», у якій зазначено: «1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України. 2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність». Відповідно до цього 05.06.1992 Верховна Рада України постановила: у частині першій статті 73 Кодексу законів про працю України слова «16 липня — День незалежності України» замінити словами «24 серпня — День незалежності України».
З історії становлення незалежності України
23.04.1991 за ініціативи Президента Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) М. Горбачова до Ново-Огарьово (поблизу м. Москви, тепер Російська Федерація) з’їхалися керівники дев’яти республік (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан і Азербайджан) з метою формування змісту нового союзного договору. Підготовка цього договору відома як Новоогарьовський процес, що тривав упродовж травня–липня 1991. Проєкт Союзного договору. залишав фактично недоторканою монополізацію центром найважливіших повноважень і централізацію прийняття рішень, нівелюючи розпочаті процеси суверенізації в союзних республіках. Церемонію попереднього укладення документа було призначено на 20.08.1991. Концепція Союзного договору суперечила принципам Декларації про державний суверенітет України.
Представники національно-демократичної опозиції готувалися до акцій протесту, щоб не допустити підписання цього документа. Водночас група найконсервативніших (див. Консерватизм) представників союзних спецслужб, комуністичної партії, радянської та військової бюрократії вважали проєкт нового союзного договіру надто ліберальним (див. Лібералізм). Вони створили Державний комітет з надзвичайного стану (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению; ГКЧП) і 19.08.1991 здійснили державний переворот, оголосивши запровадження надзвичайного стану та увівши в м. Москву війська (див. Серпневий путч 1991).
В Україні Народний рух України, Партія демократичного відродження України та інші демократичні сили закликали народ до непокори новоствореному комітету. Керівництво правлячої на той час Комуністичної партії України (КПУ) підтримало заколотників (див. Заколот). Країною прокотилися акції на підтримку законно обраної влади та державного суверенітету.
Спроба відновити тоталітарну радянську систему і згорнути демократичні процеси зазнала краху, а переворот 21.08.1991 провалився. Через три дні після придушення путчу консервативних сил, які прагнули повернути СРСР без демократичних перетворень і «перебудови», 24.08.1991 відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР. Абсолютною більшістю голосів (346 голоси віддано «за» незалежність, і лише 1 — «проти») було ухвалено Акт проголошення незалежності України. Постановою Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» від 24.08.1991 ухвалено рішення щодо проведення всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта.
30.08.1991 на підставі висновків Тимчасової комісії Президії Верховної Ради України «по перевірці діяльності на території України посадових осіб органів влади, управління, громадських об’єднань та організацій у зв’язку з державним переворотом 19-21 серпня 1991 року, відповідно до яких керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самим сприяло його здійсненню на території України» Голова Верховної Ради України Л. Кравчук підписав Указ Президії верховної Ради України «Про заборону діяльності Компартії України».
11.10.1991 постановою Верховної Ради України затверджено текст бюлетеня та звернення до народу. В усіх 27 адміністративних регіонах України (24 областях, Кримській АРСР (тепер Автономна Республіка Крим), містах Києві та Севастополі 01.12.1991 відбувся загальнонаціональний Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України. Єдиним винесеним на референдум питанням було: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» Текст Акту, ухвалений 24.08.1991, було наведено у виборчому бюлетені. Участь у референдумі взяло 31 891 742 особи (84,18 % населення України), із них 28 804 071 особа (90,32 %) підтвердили прагнення жити в незалежній державі, обравши серед варіантів відповідей «Так, підтверджую».
Найбільшу підтримку Акт отримав у Тернопільській (98,67 %), Івано-Франківській (98,42 %), Львівській (97,46 %), Черкаській (96,93 %), Рівненській (95,96 %) та Київській (95,52 %) областях. У м. Києві незалежність України підтримали 92,88 % виборців, у Донецькій області — 83,9 %, в Луганській — 83,86 %; в Автономній республіці Крим варіант «Так, підтверджую» обрали 54,19 % виборців, тоді як у м. Севастополі показник був вищим —57,07 %.
Після 01.12.1991 Україну почали визнавати інші країни світу. Найпершими були Польща та Канада (01.12.1991), далі — Угорщина (03.12.1991), Латвія та Литва (04.12.1991), Аргентина, Болгарія, Російська Федерація (05.12.1991) та ін.
Одночасно з референдумом 01.12.1991 відбулися перші в історії незалежної Української держави вибори президента України. Загалом балотувалося 6 кандидатів. Главою держави було обрано Л. Кравчука (61,59 %). Другий результат на виборах президента здобув В. Чорновіл (23,27 %). Припинення існування СРСР «як суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності» засвідчило підписання лідерами України, Росії і Білорусі Біловезької угоди 1991.
25.12.1991 перший і останній президент СРСР М. Горбачов оголосив про свою відставку. СРСР остаточно припинив існування. 22.08.1992 останній Президент Української Народної Республіки в еміграції М. Плав’юк у присутності Президента Л. Кравчука, Голови Верховної Ради І. Плюща і Прем'єр-міністра України В. Фокіна урочисто проголосив Україну правонаступницею Української Народної Республіки.
Додатково
Незалежність держави Україна закріплена в таких документах: Декларація про державний суверенітет України (прийнята Верховною Радою Української РСР 16.07.1990), Акт проголошення незалежності України (ухвалений Верховною Радою України 24.08.1991), Декларація прав національностей України (01.11.1991) та ін.
Чернетку Акта про проголошення незалежності України Л. Лук’яненко (1928 – 2018; тепер Україна) і Л. Сандуляк (1937; тепер Україна) написали у шкільному зошиті за півтори години вранці 23.08.1991. Для документа обрали визначення «акт», оскільки слово «закон» видавалося надто буденним і натякало на багаторазову дію.
Відповідно до статті 73 Кодексу законів про працю України 24 серпня є неробочим днем. У День Незалежності традиційно проводять урочисті збори, офіційні та громадські святкові заходи.
24.08.1994 у м. Києві на вул. Хрещатик відбувся перший військовий парад, присвячений Дню проголошення Незалежності України
