Як відмічати Новий Рік під час війни
Навіть такий звичний елемент свята, як ялинка, цьогоріч викликав сумніви ─ чи доречні різдвяні прикраси, коли навколо стільки горя та руйнувань. Деякі українські міста після опитувань жителів відмовилися від ялинки. У Харкові різдвяні декорації облаштували в метро, туди й запрошують святкувати в новорічну ніч. Головну ялинку України на Софійській на площі все ж таки після деяких вагань поставили. Вона майже втричі нижча від тогорічної — всього 12 метрів — та прикрашена синіми та жовтими кульками з минулих років, білими голубами та прапорами країн-союзників, що допомагають Україні боротися з російськими загарбниками.
Енергоощадні гірлянди на ялинці підключені до генератора. Київ не витрачав бюджетні гроші на ялинку, вона з'явилася коштом благодійників та бізнесу. Різдвяного ярмарку, фудкортів, розважальних заходів не буде через війну. Але всі українці, які не будуть спати в новорічну ніч, загадають одне й те саме бажання. І коли воно здійсниться, до нас у наступному році повернеться і новорічний ярмарок, і величезна яскрава ялинка, і новорічний настрій.
Щодо святкувань: вони загалом необхідні. Не в тому плані, що кожен на Різдво має як стій йти до церкви чи на Новий Рік ставити ялинку з гірляндами. Просто свята — це доволі важливий чинник, так би мовити, "культурного здоров’я". Збираючись за щорічними обрядами, ми маємо змогу пригадати, "оновити" свої соціальні контакти. Спільне виконання однакових дій робить нас ближчими.
Зрештою, маємо юдейсько-християнську традицію, в якій проводить зимові свята більшість українців. Юдейська Ханука, що припадає саме на кінець різдвяного посту в західній церкві — свято саме про стійкість під час випробувань. І християнська, і світська новорічна символіка звертається до важливих сьогодні мотивів: це перемога світла, це повернення світла після найтемнішої години, це новий світ, настання якого ми бачимо на обрії. Навіть якщо ми заплющимо очі на велику культурну необхідність, зимові свята — це та історія життя і перемоги, яка навряд чи комусь із нас буде зайвою.
Можна, звісно, казати, що "це все просто обряди", маючи на увазі, що "магія" цього святкового періоду існує лише в головах тих, хто святкує… Але нам насправді й не треба, щоб ці обряди працювали деінде. Люди просто відчувають потребу у спільних діях, в ритуальних вчинках, які будуть єднати їх з ближніми, полегшувати сприйняття "свого". У перші роки Першої світової Різдво намагалися святкувати в окопах саме через його роль як соціального свята.
Можна, звісно, казати, що "це все просто обряди", маючи на увазі, що "магія" цього святкового періоду існує лише в головах тих, хто святкує… Але нам насправді й не треба, щоб ці обряди працювали деінде. Люди просто відчувають потребу у спільних діях, в ритуальних вчинках, які будуть єднати їх з ближніми, полегшувати сприйняття "свого". У перші роки Першої світової Різдво намагалися святкувати в окопах саме через його роль як соціального свята.
Безліч родинних історій в Україні згадують саме свята під окупацією чи під час війни, бо сам процес єднання дозволяє нам прив’язатися до реальності.
Ясна річ, тут не йдеться про якісь обов’язкові елементи святкування чи навпаки — елементи, яких треба позбутися, щоб усе було правильно. Те свято, яке ми тут обговорюємо, йде зсередини людської спільноти. Окрім будь-якої персональної цінності — релігійної, культурної чи соціальної — свято нині варто розглядати як спосіб зміцнити свою спільноту".
"Там, де є люди, є місце всьому людському. Щоправда, в окопах доступний спектр атрибутів для свята суттєво вужчий, ніж у цивільному житті. Але ми з вами бачимо регулярні приклади того, що наші військові самотужки або з допомогою волонтерів і близьких знаходять сили та створюють можливості для того, аби жартувати, співати, танцювати, майструвати щось, готувати смаколики, доглядати за улюбленцями, писати вірші, вести щоденники, робити сюрпризи та подарунки близьким, що ведуть боротьбу на своїх цивільних фронтах. Власне, часто саме військові нагадують цивільним, що вони воюють і задля того, аби в тилу їхні земляки могли мати гідне життя, сповнене потрібного, цінного, а також радісного", ─ каже психотерапевтка Вероніка Конончук.
