ІСТОРІЯ ГІМНАЗІЇ : ДОМОВА ГІМНАЗІЙНА ЦЕРКВА.

Для багатьох,хто брав участь у відзначенні 135-річчя гімназії 26 листопада 2015 року інформація про те, що біля закладу була свой домова церква, стало невеличким відкриттям. Автори сайту вирішили деталізувати інформацію.

А цієї будівлі вже не існує. Колись Черкаси були містом церков, та з приходом комуністів все було зруйновано. Особливо чудово місто виглядало з Дніпра. Над Черкасами височіли купола багатьох церков. Серед них існувала та, чиї контури ніби ховаючись не виглядали з зелені, якою поросли Дніпровські пагорби. Бо була вона зовсім невеличкою і скоріш сходила на дім. Це була домова гімназична Святопречистенська церква, що входила до архітектурного ансамблю першої міністерської чоловічої гімназії.

Церква була зведена після 1891 року (рік побудови чоловічої гімназії). ЇЇ архітектором також став Владислав Городецький. Окрім основної будівлі гімназії, йому було доручено і спорудження храму. Воно почалось із вересня 1891 року. Відомо, що коштів на будівництво не вистачило, то її було добудовано на пожертви мешканців міста значно пізніше.

Домовою церкву на той час називали через розміщення її в освяченому приміщенні жилої будівлі приватної особи або в приміщенні установи (що є саме нашим випадком).

Існує лише одна стара фотографія Святопречистинської церкви. Як видно з неї, вона мала декілька невеликих куполів, що виказували в цьому будиночку саме церкву. Приміщення церкви було розраховане на 400 осіб.

Олександр Гервасійович Лебеденко, більшовицький письменник, що навчався в першій міністерській чоловічій гімназії, не без долі атеїстичного сарказму, писав про церкву так:

«…Гімназична церква, як корабель в бою, вся під перехресними поглядами начальства. Із вівтарю пильно спостерігає нав’ючений золотими ризами піп. Ризи настовбурчуються, твердим дзвоном розходяться донизу, та піп в камилавці сходить на розмальований базарний пряник на невидимих колесах. Біля входу, за прилавком, схожим на конторське бюро, де продаються свічки, на товстому килиму стоїть гімназичний штаб ― затягнуті в сині віцмундири викладачі разом з інспектором.

Біля криласу та коло виходу з церкви ― два педелі.

Посеред гімназичної колони, на правому фланзі одного з рядів, ― сам директор.

Ряди гімназистів ― як війська на параді. Не можна переступити з ноги на ногу, не можна видатись з ряду, не можна рухати руками. В момент, коли виголошує священик, треба ревно хреститись, схиляючи голову.

Біля стіни стоять щасливчики. Тут можливо непомітно для начальства схилитись на дерев’яну панель та дивитись з презирством на тих, що стоять на витяжку товаришів. Підвіконня вище людського зросту. Це щоб молільники не відволікались рухом на вулиці та на подвір’ї. У ладані, в пісне співах пливе своїм особливим курсом гімназичний церковний корабель.

Краще за всіх почувають себе прислужники, читці псалтирю, свічарі, півчі. На протязі двох годин нудної церковної служби вони переміщуються по церкві, заходять навіть у вівтар. Свої нескладні обов’язки вони виконують з виглядом крайньої заклопотаності та з відчуттям глибокої переваги над іншими, яким залишається тільки стояти нерухомо та щохвилинно хрестити лоби.

Церква гімназична блищить, як надраєна палуба. Та немає тут ні сусальних ікон, ні золочених панікадил. Вузька будівля, кораблем, увінчане двоскатним дахом, що дивиться всередину різними горіховими пластинами. Іконостас невеликий ― в один ярус, такої темно-коричневої деревини, різної, майже без позолоти.

Посеред церкви пробігає синій, з вишневими квітами, килим. Праворуч від нього ― гімназистки, ліворуч ― гімназисти.

Стояти виснажливо та нудно. Все ті ж пісне співи, все ті ж, як і рік назад, незрозумілі вигуки священика. Обличчя педагогів та наглядачів, обрамлені золотистими та чорними підстриженими бородами та стоячими комірами, застигли в тупій нерухомості тиснуть мертвущою суворістю погляду, як і лики нечисленних писаних маслом ікон.

Моляться лише деякі. В сутності, молитись на людях соромно, та всі шукають собі розваги…»

Повернемось до ХХ століття. Церкву було зруйновано у 1961 році для будівництва нового приміщення обласної бібліотеки. Сама бібліотека переїхала сюди наприкінці 1963 року.

http://history.cherkassy.ua/index.php/arkhytektura-cherkas/24-domova-gimnazichna-svyatoprechistinska-tserkva