У середу до нашої гімназії завітала народна майстриня - Ольга Михайлівна Мартинова, яка розказала п’ятикласникам про мистецтво створення писанки, його історію та символіку. Учні мали змогу не тільки почути цікаву розповідь, а й на власні очі побачити, як наносяться візерунки на яйце за допомогою свічки, воску та писачка.

В рамках міського фестивалю «Писанковий рай» в Галереї народного мистецтва проводяться майстер – класи для всіх бажаючих. Отже, ще є час долучитися до народних витоків та власноруч створити оберіг – великодню писанку!

Писанка

Писанка, як символ весняного відродження природи, відома багатьом народам світу. Історія писанок сягає в далеке минуле. Християни, які перейняли звичай писати писанки, побачили в них знак воскресіння й вічного життя. Писанка стала символом радості, всепрощення й великоднього привіту.

Мудрі представники старшого покоління кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки". І справді, тільки велика любов може творити такі дива гармонії та уяви. Кожна писанка — це окремий малесенький світ. Тут і небо із зорями, й вода з рибами, і древо життя з оленями й птахами, й засіяне поле, і триверхі церкви — усе це вималювано в певному порядку для того, щоб підтримувати лад та рівновагу і в нашому, великому світі.

На писанках найбільше бачимо знаків сонця, адже саме яйце — кругле, з ясним жовтком — бачилося до нього подібним. Символічними знаками на магічному яйці людина кличе до себе тепло й добробут, візерунки на писанці стають немовби мальованою молитвою.

Кожен орнаментальний мотив і колір — це ніби окрема літера абетки. Поєднуючись на писанках, ці "літери" творять послання, охоронну молитву за того, кому призначений оберіг. Різні місцевості України мають свої особливі орнаменти й кольори, так само, як говірки й діалекти. Проте загалом мова українських писанок — спільна.

Ось що пише про це Українська загальна енциклопедія: "Серед писанок можна вирізняти характерні групи для деяких околиць. Для Побужжя прикметний рослинний орнамент і сполука червоних і жовтих площин на чорному тлі. Полісся, Волинь, Надзбручанське Поділля мають писанки з перевагою ясно-червоного тла. Подніпров'я дає широкосиметричні поля, де укладаються мотиви (часто рослинні), виведені товстими лініями. Наддніпрянське Поділля знає чорні писанки, деколи з іншим темним тлом і блідим, контурно виведеним рисунком. Гуцульські писанки ясні, писані жовтими й білими контурами на червоному тлі, часто, буває, трохи зеленої, чорної і синьої фарби, — геометричний орнамент дрібненькою мозаїкою покриває поверхню. Бойківські писанки переважно двобарвні, часто з вишкрябаним мотивом. Двобарвні також писанки західних околиць, вони повторюють мотиви багатораменної розети на різних тлах: червоному, жовтому, синьому, зеленому, фіолетовому".

Символіка основних писанкових мотивів така.

 Сонце — джерело світла й тепла, "всевидяще око"; символ Христа. Хрест — символ всесвіту, чотирьох сторін світу, чотирьох пір року; святий знак викуплення, яким церква усе починає, благословляє й освячує. Древо життя — символ світобудови, воно поєднує в собі верх і низ, землю й небо, минуле й майбутнє; у Святому Письмі дерево позначає все добре й вартісне, є образом Божої мудрості.

Спіраль — знак зародження нового життя, родючості; символ порядку таїнства літургійного року. Сварга — знак всесвіту; символ Величі Божої. Триріг — знак святого вогню і Святої Трійці. Зоря восьмикутна — знак неба, Богині-Матері; символ Діви Марії: немов рання зоря, вона передвіщає схід Сонця-Христа. Церква — знак стремлінь до висот, вічності, єднання з небом.

Грабельки — символ дощу, води, що сходить із неба до землі і єднає землю з небом (або ж дівчину із хлопцем); у Старому Заповіті дощ є прообразом обіцяного Спасителя; у Новому Заповіті — символом ласки й благовісті Святої Євангелії. Гілка — символ родючості, щорічного весняного відродження пагонів; образ живучості Божої ласки, символ безкінечного життя. Дубовий листок — символізує чоловічу силу, це знак стародавнього бога Перуна; у Святому Письмі дуб є сакральним знаком повноти життя Божого люду й символом Божої справедливості.

Пташка — символ єднання земного й небесного, охоронець душ предків; птахи символізують чесноти святих та їх вознесення до Бога. Півень — провісник дня, сторож добра проти зла — є символом світла, яке побороло темряву, — Христа. Кінь — символ невтомного руху сонця; образ безстрашного вісника віри, який летить у світ, готовий на смерть. Риба — символізує воду, отже, як і вода, є символом життя і здоров'я; це також символ новохрешених.

Олень — пов'язаний зі світлом, він є рятівником-переможцем, охоронцем істини, провідником; це образ шукання Бога і взаємної допомоги. Виноград — символ роду; виноградна лоза — символ Христа. Безконечник — символ води, невмирущої природи, вічного життя. Сорок клинців символізують успіх у господарстві, добробут і чесноти людини. Квіти — означають радість, красу, дітей.

 Про виникнення писанок існує багато легенд. Одна з них, гуцульська, розповідає таке. Невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола й закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверми, котрі замкнено на дванадцять залізних замків. Але нечистий іще має силу, день і ніч він рветься на волю, розгриз уже одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить — і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світові кінець. Але саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами "Христос воскрес!" і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Отож сидіти там, за ними дияволу довіку — поки люди на землі писатимуть писанки й вітатимуть одне одного з Великоднем.

Інша легенда, з Київщини, розповідає, що коли Ісус Христос ходив зі св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там юдеї були. Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі — зробиться з того каменя писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Св. Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки до Великодня.

Подільська легенда переказує, що як Юда зрадив Ісуса й повернувся додому, мати прийняла його вареними яйцями та й почала картати за його вчинок. При тому казала: "Ти продав свого Пана, а він тим часом воскресне". На це Юда засміявся й відповів: "Мій Пан тоді воскресне, як з тих яєць вилізуть курчата". Та ледве це вимовив, як з варених яєць справді вибігли курчата.

За галицькою легендою, писанки вперше з'явилися як дяка доброму чоловікові. Коли Спаситель ніс хреста на гору Голгофу, то стрів чоловіка, що саме ніс яйця в кошику до Єрусалима на продаж. Чоловік бачив, як тяжко Ісусові нести хрест, поставив свій кошик у рові при дорозі, а сам кинувся помагати Спасителеві. Ішли вони й разом несли хреста аж на Голгофу. Коли ж Ісуса вже розіп'яли, пригадав той чоловік за свій кошик, та й повернувся на те місце, де його поставив. Приходить, дивиться, а в кошику всі яйця — пописані та й пофарбовані. Не поніс він їх більше продавати, а повернувся додому та й тримав як пам'ятку, бо мав те чудо за дяку від Христа за те, що допоміг нести хрест. Від того й пішло фарбування та писання яєць на Великдень.

Починають писанкарювати на свято Стрітення (15 лютого) — тільки-но молоде сонце набирає сили, прямуючи до весни. Розписують писанки аж до Зелених свят, магічними візерунками відзначаючи періоди весняних змін.

За традицією, писанки пишуть дівчата й жінки. Дівчата пишуть писанки, щоб прикликати щасну долю. Бездітні жінки — щоб дитинку народити, їм радять три роки підряд писати по дванадцять писанок і роздавати дітям. Господині — щоб у хаті були злагода й достаток, щоб усі були здорові й веселі. Дівчата можуть писати гуртом, а матері — тільки самі, вночі, коли всі поснуть. Берегиням родинного вогнища потрібні тиша, спокій і зосередження на добрих думках. Як сутеніє, кажуть: "Вже діди снують по кутках, пора дітям спати, а нам писанки писати".

На Великдень писанками вітають один одного родичі й друзі. Зазвичай пишуть від п'ятнадцяти й більше. Одну-дві кладуть до великоднього кошика на посвячення, дві-три — на цвинтарі, одну-дві — священику в церкві. Частину роздають дітям, які приходять христувати чи приносять "калач", частину — роздаровують. Дітям дарують світлі, яскраві писанки. Господарям — із зображенням сорока клинців, кривульок та безконечників. Старців обдаровують чорно-білими писанками з "небесними мостами" й "поясами". Дівчата вручають своїм коханим червону писанку. А хлопці тим дівчатам, які їм подобаються, дарують на Великдень хустинку або намисто — делікатний натяк на сподіване весілля. На найкращих писанках дівчата настоюють воду, а потім нею вмиваються, щоб бути "гарними, як писанка".

Писанок, на відміну від крашанок, у їжу не вживають, адже це обереги. Подаровані писанки тримають в оселі на почесному місці до наступного Великодня, а то й протягом багатьох років. Якщо писанка ненароком поб'ється, її слід закопати в землю, бажано на городі або в полі.