Теплий відгук про гімназію славетного випускника

У перші дні нового року на сайті Асоціації зовнішньої політики України з"явився допис нашого відомого випускника,професійного дипломата Водимира Хандогія.Редколегія вирішила розмістити його на нашому сайтові:

Приємний сюрприз принесла сьогодні поштова скринька. Не електронна, про яку ви, напевно, подумали. А звичайна металева, у яку ми ще заглядаємо, щоб, за звичкою, отримати паперові версії комунальних платіжок (молодь цього вже давно не робить, а користується «хмарними сховищами»). Цього разу там на мене чекала, доставлена поштою газета «Гімназист» - видання Першої міської гімназії мого рідного міста Черкаси, яку я закінчив у далекому 1970-у році. Тоді вона ще називалася «Школою №1 ім.В.І.Леніна». На перших шпальтах газети я побачив спогади про 25-річний ювілей з часу набуття гімназією статусу Асоційованої школи ЮНЕСКО. Цією подією, натхненником і організатором якої була тодішня заступниця директора школи Надія Ананьєва, і донині пишаються покоління учнів і викладачів моєї рідної школи. Вона була пам’ятною і у моїй дипломатичній кар’єрі, про що я з ностальгією згадую у своїй новій книзі «Дипломатичні сюжети – 2», яка ще чекає на побачення з читачами. Вітаю Першу міську гімназію з цією знаменною датою в її історії і бажаю вчителям, випускникам і учням усього найкращого! Принагідно вітаю мого колегу посла Олександра Дем’янюка – найдосвідченішого українського дипломата – юнесківця, на рахунку якого багато українських шкіл, залучених до цієї програми і у якого сьогодні День народження! Пропоную вашій увазі цей короткий уривок. «…Не можу не згадати з яким ентузіазмом і захопленням зустріли учні і викладачі Першої міської гімназії мого рідного міста Черкаси рішення Генерального директора ЮНЕСКО Федеріко Майора від 27 вересня 1996 року про включення цього навчального закладу до мережі асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Це, звісно, не було спонтанним рішенням. Йому передувала серйозна підготовча роботу, як з боку самої школи, так і Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, яку я тоді очолював. Я добре запам’ятав цю дату, тому що саме 27 вересня наша сім’я завжди відзначала день народження моєї мами, яка більше 40 років пропрацювала у першій школі викладачем історії. Багато цікавих спогадів про рідну школу, яка без перебільшення відіграла ключову роль у моєму виборі професії, про моїх друзів - однокласників я залишив у своїй першій книзі.

Закінчив я свою справді зразкову, а, можливо, й унікальну школу у далекому 1970 році. У Черкасах вона була широко відома як «школа №1 імені В.І.Леніна», до якої брали дітей після жорсткого відбору. У ті часи ім’я «вождя світового пролетаріату» будь – якій школі, заводу, пароплаву не присвоювали. Це треба було заслужити. І моя школа відповідала цим високим стандартам. Звісно, ім’я Леніна загубилося ще на самому початку процесу декомунізації. На шляху до нової держави з’явилися нові символи і нові герої. Але естафета кращої школи була підхоплена новим поколінням вчителів і вже Перша міська гімназія стала першою в Черкасах асоційованою школою ЮНЕСКО. Це було дуже круто. Я, звісно, не стояв осторонь цієї події. Із застосуванням певного адмінресурсу я допоміг школі подолати деякі бюрократичні перешкоди (бюрократія існує і в міжнародних організаціях) і швидко завершити процедуру акредитації. Згадуючи про це, я хотів би віддати пальму першості прекрасному педагогу, багаторічному заступнику директора гімназії Надії Василівні Ананьєвій. Саме завдяки її ентузіазму і наполегливості залучення до мережі шкіл ЮНЕСКО, як і багато інших її ініціатив, стало потужним стимулом для молоді дуже серйозно ставитися до вивчення іноземних мов. Завдяки цьому проекту учні дуже швидко зрозуміли, що знання мов відкриває їм не тільки зовнішній світ, але й значно розширює можливості для самореалізації у подальшому житті. Безумовно велике значення для загального успіху мала практична допомога колег – однодумців, а також розуміння і підтримка з боку Катерини Миколаївни Кирилової – директора гімназії, яка на жаль, пішла з життя. Цей важливий і цікавий проект живе й досі завдяки нинішньому директору гімназії Сергію Івановичу Саєнку, який зберіг і розвинув цю важливу справу. Тим більше, що він добре розумів додану вартість цього проекту для українських школярів. Адже у 2004 році очолювана ним черкаська спеціалізована школа №17 також увійшла до системи асоційованих шкіл ЮНЕСКО.

Історія з включенням черкаських шкіл до мережі асоційованих шкіл ЮНЕСКО – це не якийсь ексклюзивний випадок. Вона стала гарним прикладом для інших і сьогодні у цьому проекті беруть участь близько 60 навчальних закладів з 15 регіонів України. Щоб не бути звинуваченим у «патерналізмі» і якомусь особливому ставленні до земляків хочу згадати ще Київську школу №51. Сьогодні – це Київський ліцей міжнародних відносин. До речі цю школу, яка здавна перебувала під патронатом МЗС, у різні роки закінчило багато українських дипломатів. Фішка у тому, що у листопаді 1997-го року під час візиту до Києва Генеральний директор ЮНЕСКО Федеріко Майор особисто вручив ліцею Сертифікат про приєднання до програми асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Для школи то була незабутня подія, про яку згадують і донині…»