До 130-річчя гімназії

Непочатенко Оксана

випускниця 1988 року

Кожен ділить своє життя на значимі віхи. У кожного є свої певні важливі моменти, але немає жодного, хто б не згадав про свої шкільні роки.

Особисто мені дуже пощастило – свої шкільні роки я згадую з теплом у душі. Для нашої родини Перша міська гімназія стала рідною. Її закінчив мій батько, Непочатенко Анатолій Іванович, тоді гімназія ще знаходилась у приміщенні нинішнього музичного училища. У 1988 році гімназію закінчила я, а зараз тут навчається моя донька.Для нашої родини спільною стала не лише школа, а й викладачі. Так улюбленою моєю і татовою вчителькою стала викладач фізичного виховання Іда Данилівна та викладач початкових класів Марія Василівна. Я сподіваюсь, що улюбленою вчителькою для моєї доньки стане мій викладач з англійської мови Ананьєва Надія Василівна.

Тож гімназія це не лише стіни, це люди які її наповнюють життям. Випуск 1988 року був не зовсім звичним. У нас був лише один випускний клас, але як нам заздрили, бо у нас зібрався найсильніший на той час викладацький склад. Хто закінчував школу у 70-ті – 90-ті роки зі мною обов’язково погодиться.

Тож перейду до особистостей:

• Литовська Алла Олександрівна – викладач математики. Розумна та надзвичайно елегантна жінка. Завдяки їй ми навчилися не лише гарно рахувати та логічно мислити, а й розумітися на моді та справжньому стилі.
• Дашевська Віра Яківна – викладач російської мови та літератури. Взірець справжньої інтелігентності. Слухати її розповіді можна було годинами, а дивлячись на неї, ми подумки переносились у дореволюційні часи на музично-літературні вечори.
• Ананьєва Надія Василівна – викладач англійської мови. Завжди користувалася неабияким авторитетом. Безліч ідей, безмежні знання і нескінчений ентузіазм. Справжнісінький фахівець. Дякуючи їй я легко вступила до факультету іноземних мов.
• Вараксіна Іда Данилівна – викладач фізичного виховання. Їй моє особливе «дякую». Дуже чуйна людина. Маючи вроджену ваду серця, я мала всі підстави не відвідувати її уроки, але не змогла. Вона привила мені любов до спорту, даючи можливість самостійно обирати навантаження. У підлітковому віці я переросла і зараз відчуваю себе повноцінною особистістю. Коли ми закінчували школу, Іда Данилівна була вже пенсійного віку, але стільки енергії, завзяття та молодості душі годі було шукати.
• Дьяченко Марія Василівна – перша вчителька. На неї покладалися особливі обов’язки: привити любов до знань і навчити працювати, незалежно від того, чим ти займаєшся. Володіла чудовим почуттям гумору. Часто згадую її слова на батьківських зборах :» Шановні батьки! Коли до Вас дзвонять у двері – не кажіть:»кого там чорти принесли», бо це можу бути я.»
• Шемшур Михайло Андрійович – викладач фізики. Один з не багатьох чоловіків у педагогічному колективі, безмежно закоханий у свою справу. Його лабораторні роботи завжди викликали у нас особливу зацікавленість.
• Діттерт Георгій Васильович – викладач трудового навчання у хлопчиків. Наші, тоді ще майбутні, чоловіки вихваляли його щодня. Впевнена, що більшість господарсько-трудових навичок вони набули саме на уроках Георгія Васильовича.
• Гнідаш Андрій Іванович – викладач історії. В нашому житті він з’явився наприкінці навчального процесу – саме вчасно. Він навчив нас міркувати самостійно, дискутувати на важливі теми. Шкода, що ми не вели записів його крилатих висловів – більшість зних була б актуальна і в наш час.
• Савельєва Валентина Дмитрівна – викладач біології. Змогла створити найкращий предметний кабінет. Ніколи не забуду свій перший прихід до нього – опудала птахів, скелети риб, гербарії. Так і народилася зацікавленість до науки.
• Прилуцький Артур Павлович – викладач навчальної військової підготовки. Цей курс ніколи не викликав захоплення, особливо у дівчат. Але ми відчували справжню повагу до вчителя – такого доброго військового я більше не зустрічала.

Зараз, приводячи свою доньку до школи, я відчуваю ту саму теплу і родинну атмосферу, так притаманну першій міський, де всі один одного знають і поважають, де немає чужих дітей. А зміни відбулися лише на краще: більше сучасного обладнання, більше іноземних мов для вивчення, більше подорожей для дітей за кордон, більше можливостей у дітей для самоврядування.

Я знаю, де буде навчатися вже четверте покоління нашої родини.

Дякую тобі,

Завжди перша міська гімназіє

Відредаговано 22.03.2018