До 130-річчя гімназії

В. Ф. Велівченко,

кандидат філологічних наук, доцент,
завідувач кафедри англійської філології
навчально-наукового інституту іноземних мов
Черкаського національного університету
імені Богдана Хмельницького,
випускниця 1969 р.,

Віктор Велівченко

випускник 2002р.

МОЯ ШКОЛА

Перша міська гімназія м. Черкаси (у минулому - Перша школа) завжди була першою, що неспроста відзеркалено в її назві. Із самого початку свого існування моя школа вирізнялася з-поміж інших і своїм зовнішнім виглядом, і своїм педагогічним колективом, і своїми учнями, які завжди гарно навчалися, і неповторною радісно-діловою і креативно-навчальною атмосферою, яка об'єднувала вчителів і учнів в один міцний шкільний колектив.

Досить довгий час школа розміщувалася на високій Дніпровій кручі, у старовинній трьох-поверховій будівлі з високою стелею, великими вікнами і широкими сходами, які починалися біля вхідних дверей і плавно вели наверх, до третього поверху (зараз у цьому дещо перебудованому будинку розташовується музичний коледж). Уздовж сходів були розвішані портрети видатних випускників школи - її гордість, якою школа пишалася, і яку радісно демонструвала всім, хто піднімався сходами, і в першу чергу, нам, її учням - щоб ми теж їх знали, щоб розуміли, де ми навчаємося, за якими партами сидимо, яких учителів слухаємо, щоб ми знали, що теж можемо стати такими ж знаними.

У той час у класах ще не було ні комп'ютерів, ні телевізорів - лише старі дерев'яні парти, простий учительський стіл та звичайна коричнева шкільна дошка, прибита до стіни перед партами. А зі стін на нас дивилися розумні очі відомих людей - математиків, фізиків, біологів, філософів, літераторів ... Ми запам'ятовували їх імена ще з молодших класів, коли, навчившись читати, на перерві бігли нагору, щоб заглянути у клас до старшокласників, які здавалися нам такими серйозними і дорослими, саме такими, якими хотіли бути й ми, адже так хотілося якомога швидше вирости.

Виробничі майстерні і фізкультурний зал заходилися в інших будівлях, розташованих поряд зі школою. Тож на уроки праці і фізкультури нам потрібно було вийти зі школи і перебігти в інше приміщення. О, як швидко й легко ми тоді бігали! А як радісно сміялися! На перервах на шкільне подвір'я вилітали всі - і старші, і молодші. І все починало рухатися: кожен клаптик невеликого шкільного двору оживав і жив своїм життям. Грали в лапту, в квача, у жмурки, стрибали через скакалку, старші примудрялися пограти у волейбол. І ніхто нікому не заважав, ніхто нікого не дратував.

А шкільна їдальня! Хіба можна забути, як ми вривалися туди, щоб швидко поїсти? Це була невелика кімната, яка не могла вмістити всіх бажаючих, адже всі хотіли поїсти на першій великій перерві, щоб на всіх інших побігати на подвір'ї. І тоді розроблявся план, який здійснювався всім класом. Коли більшість учнів класу забігала до їдальні, хлопці робили біля дверей «кучу малу»: п'яти хвилин було досить, щоб швидко купити поїсти, і коли інші учні проривалися через «кучу», то ми вже їли.

Зрозуміло, що радість навчання у школі не виникала сама по собі. Ця радість втілювала результат відданої праці вчителів. Учитель Першої Школи - це не просто назва місця роботи, це титул, найвищий титул шкільного вчителя. Учителі Першої школи завжди були кращими. Ми наслідували їх в усьому, прислухалися до їхніх порад, завойовували їхню похвалу, або просто посмішку. Як цікаво було нам на їх уроках! Кожен учитель був неповторною особистістю, тому ми добре знали їх усіх, навіть тих, хто не викладав у нашому класі. Мої вчителі, низько вклоняюся Вам за надані знання, за частинку Вашого серця, яку Ви назавжди залишили у мене, Галина Григорівна Яськевич (перша вчителька), Ольга Олексіївна Гордеєва (англійська мова), Міна Ізрайлівна Зельцер (математика), Ганна Романівна Дем'янчук (фізика), Лев Рафаїлович Каган і Іда Данилівна Вараксіна (фізкультура), Віра Семенівна Пелех (біологія), Ганна Петрівна Мануйлова (російська мова та література), Іван Митрофанович Балановськимй (хімія), Катерина Іванівна Корж (географія), Олександра Олександрівна Голік (українська мова та література), Йосип Наумович Лейбензон (креслення), Іван Федосійович Лелека, а також Віра Яківна Дашевська (російська мова та література), Валентина Андріївна Якуба і Ольга Григорівна Тичкова (англійська мова), Віра Іванівна Крот (історія) та інші.

Кращі традиції Першої школи успішно продовжуються й сьогодні - уже в інших стінах і іншим педагогічним колективом. Перша школа стала Першою міською гімназією, отримала асоційоване членство в ЮНЕСКО, утвердилася як єдина полілінгвістична гімназія в Україні, налагодила дружні партнерські зв'язки з десятками шкіл у різних країнах світу. Значно зросла кількість учнів і вчителів гімназії, набагато збільшилася кількість навчальних предметів, незрівнянно зросло технічне обладнання школи, замість невеличкої шкільної бібліотеки, гімназія сьогодні має тисячі книжок різними мовами. Незмінним залишилося головне - високий професійний рівень учителів, устремління учнів здобути якісну освіту і неповторна атмосфера, сформульована як Код гімназиста:

Вір у себе і вчись! Май почуття гідності!
Будь самим собою! Ми цінуємо кожного з вас!
Будь самоуком, не чекай, поки тебе навчить життя!
Байдужість набагато шкідливіша, ніж нездатність щось зробити!
Черкай сили у собі! Будь творчим!
Концентруй увагу на хорошому, що сталося протягом дня!
Пишайся своєю гімназією, вона - особлива, як особливий і ти!
У свою школу я привела й свого сина, для якого вона завжди була Першою міською гімназією, улюбленою школою, в яку він прийшов маленьким хлопчиком, а закінчив її життєрадісним і впевненим юнаком, якому гімназія вручила медаль за навчання.

Ні я, ні мій син не пориваємо зв'язків з рідною школою: я навчаю студентів, які закінчили Першу міську гімназію, багато з них повертаються до гімназії вже як учителі. Мій син, приймаючи активну участь у громадському житті м. Черкаси, є одним із засновників та координатором проектів ЄвроКлубу при Першій міській гімназії. Як директор Центру європейської та євроатлантичної інтеграції при Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, він надає інформативну та організаційну допомогу у висвітлені питань європейського та євроатлантичного вектору зовнішньої політики України.

Поздоровляючи рідну школу зі 130-річчям, бажаю їй залишатися першою в усьому і завжди, радо зустрічати своїх учнів і викохувати з них освічених і вихованих молодих людей, впевнених у собі та готових до високих злетів.

Відредаговано 06.11.2010